Державна політика та міжнародний досвід щодо надолуження освітніх втрат

Освітні втрати — це те, з чим стикається будь-яка система освіти. Втім, в умовах повномасштабної війни проблема освітніх втрат в Україні стоїть особливо гостро. А в деяких категорій дітей та підлітків спостерігаються ще й освітні розриви — те, що вимагає посиленої уваги та комплексного підходу.

Про це говорили під час панельної дискусії на конференції «Надолуження освітніх втрат: від теорії до практики», що організувала ГО DOCCU. 

«Освітній розрив — це те, що вимагає посиленої уваги і застосування комплексних інструментів: від діагностики до індивідуальних траєкторій їх подолання. І ці інструменти — якраз та царина, яка дуже активно всі ці роки розвивалася завдяки зусиллям в першу чергу громадського сектору і міжнародних партнерів, що є надзвичайно цінним для держави», — розповіла Надія Кузьмичова — заступниця міністра освіти і науки України.

Звісно, ситуація із освітніми втратами в Україні дуже неоднорідна. Спираючись на дані досліджень, Надія Кузьмичова зазначила, що за певними показниками оцінки освітніх втрат негативної динаміки немає. 

Держава робить кроки в подоланні освітніх втрат у законодавчому плані. Зокрема, у першому читанні ухвалений законопроєкт №14104  — ініціатива, спрямована на подолання освітніх втрат. Втім, за словами народної депутатки України, секретаря Комітету з питань освіти і науки ВРУ Наталії Піпи, проблема не в ухваленні законопроєкту, а в нестачі ресурсів для реалізації, насамперед — фінансових.

«Ухвалення законопроєкту саме по собі не є проблемою — профільний комітет підтримав його одноголосно, адже всі розуміють важливість і необхідність цих змін. Водночас головний виклик сьогодні полягає не в законодавчих рішеннях, а в їхній реалізації. Освітня система працює в умовах обмежених ресурсів, насамперед фінансових. Ми вже маємо достатньо даних, щоб чітко розуміти масштаби освітніх втрат і розривів та бачити шляхи їх подолання. Переконана, що завдяки консолідації зусиль держави, громад, громадського сектору та міжнародних партнерів, а також залученню додаткових ресурсів, ми зможемо створити дієву систему підтримки дітей і допомогти їм надолужити втрачене», — каже Наталія Піпа.

Саме тому там, де держава потребує підтримки, на допомогу виходить громадський сектор, який є провідником від найвіддаленіших громад до законотворців, які спираються на цей практичний досвід. Зокрема, досвідом комплексного підходу з надолуження освітніх втрат поділилася Валентина Полторак, заступниця голови ГО DOCCU.

«Прифронтові регіони сьогодні потребують особливої уваги, адже саме там діти найбільше стикаються з наслідками війни для освіти. Разом із Європейською Комісією — DG ECHO та Plan International команда громадської організації DOCCU створила можливості для очного навчання, відновивши понад 2 000 квадратних метрів укриттів, де протягом двох років вчилися більше 2 500 дітей. Команди наших менторів допомагали дітям та підліткам в громадах Сумської та Харківської області надолужувати освітні втрати, відвідувати гуртки та активності за інтересами. Також у наших просторах працювали шкільні психологи, адже емоційний стан дитини безпосередньо впливає на успішність навчання і не тільки. Загалом різними форматами занять з надолуження освітніх втрат вдалося охопити понад 11 тисяч дітей. 

Водночас це лише частина значно ширшого виклику. За різними оцінками, підтримки в надолуженні освітніх втрат сьогодні потребують близько двох третин українських дітей. Саме тому важливо, щоб держава, громадянське суспільство та міжнародні партнери спільно допомагали організовувати всі умови для надолуження освітніх втрат особливо в прифронтових регіонах», — зазначила Валентина Полторак. 

Надолуження освітніх втрат — це не лише питання освіти і освітян — це питання захисту дітей, їх психосоціальної підтримки, а також збереження і розвитку людського капіталу. Про це розповів Свен Коппенс, директор з питань реагування на кризові ситуації в Україні Plan International.

«Модель, яку ми розробили, не лише про те, щоби допомагати дітям надолужувати втрати в освіті, а й про те, щоби створити умови для дітей, у яких вони могли навчатися безпечно, могли отримувати психосоціальну підтримку і звернутися в подальшому, якщо необхідно, до служби захисту дітей. Ми маємо найкращі міжнародні практики, які дуже легко можна втілити у місцеві рішення, як ми вже побачили в контексті цього проєкту. Водночас вважаю, що ми можемо бути досить амбіційними, і ті моделі, які розробляються в Україні, можуть бути втілені на міжнародній арені. Тобто ми можемо вчитись також і в України з пошуку таких рішень, які є унікальними. Це також може бути каталізатором не лише для освітніх інновацій, а й для глобальної співпраці між школами України та інших країн», — каже Свенн Коппенс.

Василь Терещенко, заступник директора Українського центру оцінювання якості освіти каже, що Центр проводить дослідження щодо освітніх втрат, але це більше описує загальнодержавну картину, а не точкові проблеми.

«Про що кажуть результати досліджень, які ми проводимо? У нас величезний розрив між, наприклад, хлопцями і дівчатами. І це спостерігається в початковій школі на рівні читацької і математичної грамотності. Це те, на що треба звертати увагу, бо якщо утворюється розрив у початковій школі, то до старшої школи цей розрив глибшатиме. Інший розрив — село і місто: в усіх освітніх системах сільська місцевість зазвичай більш схильна до того, щоби мати освітні втрати або розриви, порівняно з міською місцевістю. У нас цей розрив надзвичайно великий: сільській дитині треба навчатись ще 4,5 роки, щоби наздогнати тих, хто має змогу жити і навчатись у міській школі. Це кричуща різниця, яку можна подолати системними інтервенціями: підтримкою вчителя сільської школи, матеріальним забезпеченням школи», — каже Василь Терещенко і додає, що важко оцінити освітній процес там, де він відбувається онлайн.

«Основна причина освітніх проґалин — це втрата досвіду. Важливо, що з’явилися освітні програми, які окреслюють ядро знань, компетентностей в основних предметах, за якими можна працювати, коли ми маємо надолужувати достатньо швидко. Для громад найбільш потужні рішення, народжені у співпраці з міжнародними організаціями — це цифрові освітні центри, тимчасові модульні школи, різні програми, які запроваджувалися в громадах на базі різних приміщень, щоби надолужувати втрати. Для шкіл важливим є і напрацювання інструментарію для вчителів», — розповіла Олена Ліннік, освітня експертка.

Якщо говорити про досвід прифронтових областей, де реалізується проєкт «Підвищення рівня безпечної освіти для дітей та підлітків, які постраждали від війни, у Сумській, Харківській та Донецькій областях України», директорка Департаменту освіти і науки Сумської ОДА Вікторія Горбова зазначила, що у 2022 році вони ухвалили рішення створювати освітні простори в укриттях, щоб діти мали доступ до змішаної форми навчання.

«Щоб діти не втрачали можливості навчатися, ми почали з найпростішого — облаштовували укриття там, де це було можливо. Крок за кроком таких просторів ставало більше. Можливо, спочатку вони були неідеальними, але найважливіше — нам вдалося повернути дітей до занять і живого спілкування.

Особливо хочу подякувати за освітні простори, створені в Ромнах у межах проєкту. Це місця, куди діти приходять із задоволенням, а вчителі мають мотивацію працювати та розвивати своїх учнів. Саме такі безпечні й комфортні середовища сьогодні допомагають зберігати безперервність освіти навіть у складних умовах війни», —- каже Вікторія Горбова.

Щодо досвіду Харківщини: за словами Ольги Безпалової, директорки департаменту освіти і науки Харківської ОДА, з 577 шкіл 202 школи працюють у змішаному або очному форматі. А серед 195 тисяч учнів та учениць, понад 42 тисячі дітей навчаються очно або змішано. 

«У нас зараз в області 15 підземних шкіл — це нове будівництво захисних споруд цивільного захисту. Ще у нас із 1 вересня планується запуск 12-ти підземних шкіл, що дозволить охопити очним навчанням ще більшу кількість учнів та учениць», —- розповідає Ольга Беспалова. За її словами, подібних викликів система освіти не знала навіть на початку повномасштабного вторгнення. Саме тому важливу роль відіграли програми з надолуження освітніх втрат, які за підтримки громадського сектору допомогли дітям повернутися до навчання та отримати необхідну освітню підтримку. Зокрема, завдяки проєкту з надолуження освітніх втрат від DOCCU та Plan International, вдалося запустити роботу чотирьох освітніх центрів на Харківщині та охопити 1000 дітей додатковими заняттями.

Як розповів Микола Бакшеєв, голова Златопільської громади, забезпечення подолання освітніх втрат — це спільна робота багатьох компонентів. Завдання органів місцевого самоврядування —  зробити так, щоби цей механізм запрацював. 

«Освіта — це одне з делегованих повноважень, яке має виконувати орган місцевого самоврядування, зокрема і в умовах воєнного стану. Звісно, підтримка міжнародних партнерів у цей важкий період для громад неоціненна. Роль громади в цей період — це скласти всі ці елементи освітнього процесу докупи, там, де не вистачає підтримки наших партнерів, реалізувати ці проекти спільно з ними і створити всі умови, щоб у освітян була можливість проводити заняття у безпечних умовах», — каже Микола Бакшеєв.

Надолуження освітніх втрат потребує комплексного підходу. Вирішальну роль у цьому процесі відіграють вчителі, тому підтримка освітян є одним із ключових пріоритетів. Не менш важливими є створення безпечного освітнього середовища, а також розробка якісних навчальних матеріалів, що допомагають учнівству опановувати базові знання та поступово долати прогалини в навчанні.

Конференція пройшла в межах проєкту «Підвищення рівня безпечної освіти для дітей та підлітків, які постраждали від війни, у Сумській, Харківській та Донецькій областях України», який реалізує ГО DOCCU у партнерстві з міжнародною організацією Plan International та Plan International Україна і ГО «Точка рівноваги» за фінансової підтримки Європейського Союзу EU Civil Protection & Humanitarian Aid.

Щоб переглянути фотогалерею, натисніть на фото.